Travel and history: квітня 2015

четвер, 30 квітня 2015 р.

Немецкий танк Panzer IV и самоходная мина «Голиаф» (Goliath)

середу, 29 квітня 2015 р.

Венгерские танкисты возле танка 40M «Туран» (40M Turán)

вівторок, 28 квітня 2015 р.

Тягач-амфибия LWS (Landwasserschlepper) на стоянке.

понеділок, 27 квітня 2015 р.

Michael Wittmann возле автомобиля марки Fiat 508 C

неділю, 26 квітня 2015 р.

Немецкие тягачи FAUN, переоборудованные на железнодорожный ход.

суботу, 25 квітня 2015 р.

Інтернований дивізійник Володимир Клос у 80 років покинув Америку, щоб померти в Україні.

Володимиру Клосу 91 рік. Терени України чоловік покинув ще у 45 років. Тоді він, інтернований дивізійник «Галичини», боявся переслідувань від радянської влади. Втік до Німеччини, де закінчив університет. Пригадує, що за 20 років життя на батьківщині йому так і не вдалося побачити повністю Україну. Втім, про те, що вступив у лави дивізії, не шкодує. За його словами, ніхто тоді не плекав ілюзій щодо німців і нічого від них не чекав. Це була військова угода.

«А чому не мати свою власну дивізію. Тоді наше керівництво, на чолі з доктором Кубійовичем, вирішило перехитрувати. Ми знали, що німці дадуть нам зброю, дадуть вишкіл, а як буде нагода, то будемо бити німців, а поки що будемо бити москалів», – згадує Володимир Клос.

Втім, життя в постфашистській Німеччині пана Володимира не влаштувало. Він зібрав своє речі і переїхав до Австралії. Там чоловік майже 10 років працював медбратом. Опісля доля колишнього дивізійника закинула знову за океан – до Канади. Однак і холодний Мельбурн Влодка Клоса не приваблював, через півроку праці у взуттєвому магазині він втік до Америки. Поки він осів у Сіетлі – об’їздив усі США. Шукав клімат, схожий на український.

В Америці чоловік прожив 60 років, має 4 дітей та десятки правнуків. У Штатах закінчив черговий університет і працював фізотерапевтом. Загалом Володимир Клос має дві західні освіти та знає сім мов. Любить мандрувати та займатися спортом, як і його дружина. До речі, з литовкою Анною пан Клос одружився у 85 років. І саме дружина підтримала його в переїзді на батьківщину.

«Мені казали, що я здурів, що хочу повертатися в Україну і там жити, розповідали, що це нереально в такому віці і за таких умов, які є тут. Але я люблю пригоди, я люблю рух. Тож їм сказав, що як живуть в Україні 47 мільйонів і не вмирають, так і я тут проживу стільки часу, скільки Бог уділить», – зізнається Володимр Клос.
У свої 91 рік чоловік досі їздить на лижах. Щороку з дружиною вибираються до Карпат. Така енергійність у поважному віці, каже, завдяки спеціальній дієті.
«Я не вживаю алкоголю, не курю і не їм м’яса. Але жити мені не нудно, бо я люблю жінок», – жартує пан Клос.
Де оселитися в Україні пан Клос довго не роздумував, приїхав до Львова і йому трапилося оголошення, що в Городку продають будинок. І ось уже 10 років подружжя Клос з Америки проживає на Львівщині. Чоловік активно бере участь у громадському житті України. Їздив на Майдан у 2004-му, але вже тоді не плекав надії, що Помаранчева революція щось змінить у нашій країні.
«В нас не було революції, в нас була еволюція, і та еволюція була насичена, ті люди, які вчора мали зірку, нині – тризуб на голові, а в голові вітер, і куди вітер віє – це були моральні і духовні раби Москви», – зазначив Володимир Клос.
Про минулорічний Майдан пан Володимир вже іншої думки. Він каже, що Україна прокинулася. І того, що зараз маємо, оминути було неможливо. Втім, чоловік, як громадянин Америки, досі злиться на ту державу, яка прихистила його 50 років тому. Однак переконує, що Америка невдовзі таки наважиться і почне правильно реагувати на події в Україні.
Джерело - http://zaxid.net/news/showNews.do?internovaniy_diviziynik_volodimir_klos_u_80_rokiv_pokinuv_ameriku_shhob_pomerti_v_ukrayini&objectId=1348797

пʼятницю, 24 квітня 2015 р.

Немецкие бронеавтомобили венгерского производтства 39M «Чабо» (39M, Csаba) во время операции Барбаросса.

четвер, 23 квітня 2015 р.

Henschel D33, важка вантажівка Вермахту.

середу, 22 квітня 2015 р.

Фрaйкоровцы в Берлине во время путча Каппа (Kapp-Putsch) 1920 год.

вівторок, 21 квітня 2015 р.

"Эмка" ГАЗ-М1 после вражеского обстрела.

понеділок, 20 квітня 2015 р.

Кайзер Німеччини Вільгельм II та Вінстон Черчилль під час військових осінніх маневрів поблизу Бреслау, Сілезія у 1906 році.

неділю, 19 квітня 2015 р.

В пам'ять про Дмитра Снядовського...

19.08.1924 (с.Рудня) - 6.01.2015 (смт.Летичів)

Все ніяк не доходили "руки" до написання останнього інтерв'ю з п.Дмитром Снядовським, учасником Другої світової війни, мешканцем с.Рудня, Летичівського району Хмельницької області.З п.Дмитром я познайомився у жовтні 2014 року під час моєї поїздки на Хмельничинну, на той час його вік перейшов позначку в 90 років але незважаючи на поважний вік п.Дмитро надав відповіді на запитання про всі цікавинки зі свого нелекгого життя. Нажаль багато чого п.Дмитро не зміг пригадати, відовідав що не пам'ятає, пам'ять вже не та...

Деякі слова п.Дмитра я зберіг в оригінальному висловлюванні.

- Коли почалась війна де ви були, шо пам'ятаєте?
Вдома був, я ще й не дуже помню.
-Чи пам'ятаєте розташування радянських та німецьких військ під час боїв за Летичівський УР (село де мешкав п.Дмитро розташоване на ділянці Летичівського УР-у), в районі цього села розташовані найбільш обстріляні ДОТ-и.
http://panzer-travelandhistory.blogspot.com/2010/06/blog-post_23.html
Я прям не скажу, ми були на Закоті (хутір біля с.Рудня, зараз фактично в складі с..Рудня).Нас там вигнали (з хати), наша хата була якраз навпроти ДОТу нижче греблі.
-Хто вас виганяв з вашої хати, німецькі чи радянські війска?
Це були радянські війська...
-Чи пам'ятаєте як німецька армія зайшла в село?
Не, не пам'ятаю...
-Чи пам 'ятаєте німецьку окупацію?
Прямо не пам'ятаю...
-Як вас забирали в армію?
Прямо не можу сказати, ми вчились в Щедрові...(вчились стріляти, згадав п.Дмитро).
-Чи ви якимось чином під час боїв у Західній Україні стикались з УПА?
Знаю що були, що Бандера був начальником, з ними не стикався.
-Що ви пам'ятаєте про бої за місто Будапешт?
Ми виходили з того Будапешта, треба було йти через канал навпроти якого був розташований німецький кулемет який "поливав" нас вогнем. Ми йшли з капітаном, я сказав, що я його візьму "на ствол", він сказав, стріляй! (п.Дмитро був артилеристом) Після пострілу кулемет перестав стріляти і ми перейшли другу сторону канала.
-Що ще вам згадуєтся про ті часи? (Згадує епізод в р-ні м.Відень)
Нам получилось що з Вени ми йшли, нам сказали, що потрібно обійти з другої сторони і ми вийшли на асфальтну дорогу і тут бах коні які тягнули гармату попали на міну і всіх побило, я залишився живий, сидів на стволі гармати...(можливо щит гармати якраз і зберіг життя п.Дмитру?)
-Чи відчували ви страх під час війни?
Шось мені кажеться не...
Ще казали в Будапешті, в госпіталі як тебе будуть везти до дому через Західну Україну то тебе там можуть углумити (вбити) але повезли другим місцем, не через Західну Україну.
Багато я згадати не можу, 91 рік пішов...
с.Рудня Летичівського р-ну, жовтень 2014р.
P.S. Нажаль п.Дмитро не дожив до свого 91-річчя...Вічна пам'ять!

Ще про п.Дмитра була написана стаття в Летичівській газеті (3.07.2009)
Текст та фото "Летичівська газета"

Фронтові дороги воїна-артилериста
В травні 1944 року, якраз за рік до закінчення війни, прийняв військову присягу молодий хлопець із села Рудня Дмитро Снядовський. До цього їх, мобілізованих війскоматами після звільнення району, нашвидкоруч навчали військовій справі а потім пішим ходом відправили до місця дислокації частини, ближче до фронту. Лічені місяці залишалися до 28 жовтня, коли останній ворог був вигнаний з території нашої країни і на її західних рубежах відновлений державний знак. Але ворог не здавався, вперто чіплявся за кожний населенний пункт. Нелегко доводилось новобранцям. Без належного досвіду, не обстріляних - чимало їх полягло в боях на Західній Україні. Згадує Дмитро Миколайович свою першу бойову операцію. Із штабу батальону надійшла команда направити 15 піхотинців для прикриття групи розвідників. Зібралися, щоб вирушити на задану операцію - доставити полоненого фашиста. І раптом у новобранця Маліновського відчіплюється від пояса граната і падає на землю. Вибух. гине Маліновський. Вже по війни його діти приїжджали до Снядовського, щоб розпитати про обставини загибелі батька. Осколком вбило капітана, командира роти. Отримали серйозні поранення 6 розвідників. Тих, що залишились живими і неушкодженими, розбили на дві групи і відправили на завдання. Група, в якій перебував Снядовський, поночі наблизилася до ворожих окопів. Ударили з автоматів. Виявилося, що в окопах перебували мадяри, які воювали на боці німців. Одного з них, пораненого, забрали і доставили в штаб. Чи то з помилки, чи з недостовірної інформації, але за доставленого "язика" до нагороди тоді представили воїна з іншої групи. Ось таким було бойове хрещення молодого солдата, коли вперше довелося йому стріляти. А незабаром його й воїна з Вовковинець Заворотного закріпили за протитанковою гарматою. Дмитро був другим орудійним номером а напарник - першим. У складі 761 стрілецького полку зі своєю сорокап'яткою на кінній тязі пройшов він шлях від Ужгорода до Будапешта і Вени. Дуже важкі бої йшли за місто Будапешт. Кожний будинок, кожну вулицю оборонці перетворили на неприступні фортеці, билися відчайдушно. Про один з таких боїв згадує воїн. У багатоповерхівці засіли фашисти і з вікон "поливали" вулицю, будинок навпроти шквальним вогнем. Потрібно було за всяку ціну подавити вогневу точку, вибити німців із будинку. Від командира артилеристам надійшов наказ: дати залп. Але не встиг Заворотний (перший номер) дістатися гармати, як був зрізаний кулеметною чергою. На виручку напарнику кинувся Снядовський. Під ворожем вогнем зумів відтягнути Заворотного в будинок, а потім замінив його. Не раз доводилось Снядовському зі своєю гарматою виручати піхотинців у наступальних боях. Свідченням цього є його бойові нагороди: дві медалі "За відвагу", медаль "За взяття Будапешту", "За взяття Відня". Війна йшла до завершення. Наші наближалися до столиці Австрії Відня. Залишалося 7 км. Вийшли на шоссе, як коні, які тягнули гармату, попали на міну. побило їх, загинув і їздовий. Снядовський на той час сидів на стволі гармати. Отримав поранення ніг. Перемогу зустрів у госпіталі м.Будапешта.