В пам'ять про Дмитра Снядовського...

19.08.1924 (с.Рудня) - 6.01.2015 (смт.Летичів)

Все ніяк не доходили "руки" до написання останнього інтерв'ю з п.Дмитром Снядовським, учасником Другої світової війни, мешканцем с.Рудня, Летичівського району Хмельницької області.З п.Дмитром я познайомився у жовтні 2014 року під час моєї поїздки на Хмельничинну, на той час його вік перейшов позначку в 90 років але незважаючи на поважний вік п.Дмитро надав відповіді на запитання про всі цікавинки зі свого нелекгого життя. Нажаль багато чого п.Дмитро не зміг пригадати, відовідав що не пам'ятає, пам'ять вже не та...

 Деякі слова п.Дмитра я зберіг в оригінальному висловлюванні.

- Коли почалась війна де ви були, шо пам'ятаєте?
Вдома був, я ще й не дуже помню.
-Чи пам'ятаєте розташування радянських та німецьких військ під час боїв за Летичівський УР (село де мешкав п.Дмитро розташоване на ділянці Летичівського УР-у), в районі цього села розташовані найбільш обстріляні ДОТ-и.
http://panzer-travelandhistory.blogspot.com/2010/06/blog-post_23.html
Я прям не скажу, ми були на Закоті (хутір біля с.Рудня, зараз фактично в складі с..Рудня).Нас там вигнали (з хати), наша хата була якраз навпроти ДОТу нижче греблі.
-Хто вас виганяв з вашої хати, німецькі чи радянські війска?
Це були радянські війська...
-Чи пам'ятаєте як німецька армія зайшла в село?
Не, не пам'ятаю...
-Чи пам 'ятаєте німецьку окупацію?
Прямо не пам'ятаю...
-Як вас забирали в армію?
Прямо не можу сказати, ми вчились в Щедрові...(вчились стріляти, згадав п.Дмитро).
-Чи ви якимось чином під час боїв у Західній Україні стикались з УПА?
Знаю що були, що Бандера був начальником, з ними не стикався.
-Що ви пам'ятаєте про бої за місто Будапешт?
Ми виходили з того Будапешта, треба було йти через канал навпроти якого був розташований німецький кулемет який "поливав" нас вогнем. Ми йшли з капітаном, я сказав, що я його візьму "на ствол", він сказав, стріляй! (п.Дмитро був артилеристом) Після пострілу кулемет перестав стріляти і ми перейшли другу сторону канала.
-Що ще вам згадуєтся про ті часи? (Згадує епізод в р-ні м.Відень)
Нам получилось що з Вени ми йшли, нам сказали, що потрібно обійти з другої сторони і ми вийшли на асфальтну дорогу і тут бах коні які тягнули гармату попали на міну і всіх побило, я залишився живий, сидів на стволі гармати...(можливо щит гармати якраз і зберіг життя п.Дмитру?)
-Чи відчували ви страх під час війни?
Шось мені кажеться не...
Ще казали в Будапешті, в госпіталі як тебе будуть везти до дому через Західну Україну то тебе там можуть углумити (вбити) але повезли другим місцем, не через Західну Україну.
Багато я згадати не можу, 91 рік пішов...
с.Рудня Летичівського р-ну, жовтень 2014р.
P.S. Нажаль п.Дмитро не дожив до свого 91-річчя...Вічна пам'ять!

Ще про п.Дмитра була написана стаття в Летичівській газеті (3.07.2009) 
Текст та фото "Летичівська газета"

                                       Фронтові дороги воїна-артилериста
В травні 1944 року, якраз за рік до закінчення війни, прийняв військову присягу молодий хлопець із села Рудня Дмитро Снядовський. До цього їх, мобілізованих війскоматами  після звільнення району, нашвидкоруч навчали військовій справі а потім пішим ходом відправили до місця дислокації частини, ближче до фронту. Лічені місяці залишалися до 28 жовтня, коли останній ворог був вигнаний з території нашої країни і на її західних рубежах відновлений державний знак. Але ворог не здавався, вперто чіплявся за кожний населенний пункт. Нелегко доводилось новобранцям. Без належного досвіду, не обстріляних - чимало їх полягло в боях на Західній Україні. Згадує Дмитро Миколайович свою першу бойову операцію. Із штабу батальону надійшла команда направити 15 піхотинців  для прикриття групи розвідників. Зібралися, щоб вирушити на задану операцію - доставити полоненого фашиста. І раптом у новобранця Маліновського відчіплюється від пояса граната і падає на землю. Вибух. гине Маліновський. Вже по війни його діти приїжджали до Снядовського, щоб розпитати про обставини загибелі батька. Осколком вбило капітана, командира роти. Отримали серйозні поранення 6 розвідників. Тих, що залишились живими і неушкодженими, розбили на дві групи і відправили на завдання. Група, в якій перебував Снядовський, поночі наблизилася до ворожих окопів. Ударили з автоматів. Виявилося, що в окопах перебували мадяри, які воювали на боці німців. Одного з них, пораненого, забрали і доставили в штаб. Чи то з помилки, чи з недостовірної інформації, але за доставленого "язика" до нагороди тоді представили воїна з іншої групи. Ось таким було бойове хрещення молодого солдата, коли вперше довелося йому стріляти. А незабаром його й воїна з Вовковинець Заворотного закріпили за протитанковою гарматою. Дмитро був другим орудійним номером а напарник - першим. У складі 761 стрілецького полку зі своєю сорокап'яткою на кінній тязі пройшов він шлях від Ужгорода до Будапешта і Вени. Дуже важкі бої йшли за місто Будапешт. Кожний будинок, кожну вулицю оборонці перетворили на неприступні фортеці, билися відчайдушно. Про один з таких боїв згадує воїн. У багатоповерхівці засіли фашисти і з вікон "поливали" вулицю, будинок навпроти шквальним вогнем. Потрібно було за всяку ціну подавити вогневу точку, вибити німців із будинку. Від командира артилеристам надійшов наказ: дати залп. Але не встиг Заворотний (перший номер) дістатися гармати, як був зрізаний кулеметною чергою. На виручку напарнику кинувся Снядовський. Під ворожем вогнем зумів відтягнути Заворотного в будинок, а потім замінив його. Не раз доводилось Снядовському зі своєю гарматою виручати піхотинців у наступальних боях. Свідченням цього є його бойові нагороди: дві медалі "За відвагу", медаль "За взяття Будапешту", "За взяття Відня". Війна йшла до завершення. Наші наближалися до столиці Австрії Відня. Залишалося 7 км. Вийшли на шоссе, як коні, які тягнули гармату, попали на міну. побило їх, загинув і їздовий. Снядовський на той час сидів на стволі гармати. Отримав поранення ніг. Перемогу зустрів у госпіталі м.Будапешта.